Фокус-тема цьогорічного «Книжкового Арсеналу»: Неси свою свободу. Фото: сайт “Книжкового Арсеналу”.
У Києві відбувся XIV Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Основна тема цьогорічного заходу, який тривав з 28 по 31 травня, — нести свою свободу. Під час дискусії «Злочин без вироку. Як працюють свідчення та пам’ять, коли не працює міжнародне правосуддя» говорили про те, як збирати докази військових злочинів, коли це не можуть зробити міжнародні організації.
Про це повідомляє “Заголовок», які відвідали дискусію «Злочин без вироку. Як працюють свідчення та пам’ять, коли міжнародне правосуддя бездіяльне», організований відділом фандрейзингу бригади «Азов».ʼʼ
У заході взяли участь журналістка Анна Курцмановська, яка збирала свідчення про загиблих під час теракту в Оленівці, директор ГО «Медійна ініціатива за права людини» Тетяна Катриченко, начальник відділу міжнародних зв’язків з військовополоненими 1-го корпусу НГУ «Азов» Нестор Барчук та солдат 1-го корпусу НГУ «Азов» Владислав Андріанов. Модерувала розмову захисниця Маріуполя, звільнена з полону Віра Куріко.
Анна Курцмановська та Тетяна Катриченко є одними із співавторів документальної книги «Оленівка. Злочин. Пам’ять. Зламана система», тож на прикладі теракту в Оленівці розповіли про російські військові злочини, які залишаються безкарними.
Вбивство військовополонених в Оленівці сталося в ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої Волноваської виправної колонії, на базі якої росіяни створили в’язницю, де утримували українських полонених.
Дискусія “Злочин без вироку. Як працюють свідчення і пам’ять, коли правосуддя не здійснено”. Фото: Рубрика
Про що книга “Олень. Злочин. Пам’ять. Зламана система”.
У вересні 2025 року Видавництво «Українці» презентувало книгу «Олені. Злочин. Пам’ять. Зламана система».
Перший із чотирьох розділів книги «Злочин» розповідає про події, що відбувалися до та після теракту. Тетяна Катриченко, яка працювала над цією ділянкою, розповіла, як їй це вдалося:
«Доводилося запитувати, які дерева росли на алеї, куди везли загиблих і поранених, там росли каштани».
Також Тетяна Катриченко пригадала одну з історій, розказаних їй свідком:
“Подивився на дах казарми, а з нього скловата падає. І горить, і схоже на метеликів”.
Ідея знайти та зібрати історії всіх загиблих у полоні виникла у Анні Курцмановської на другому році повномасштабної війни, коли вона вже зібрала 10 історій.
Ганна тремтячим голосом розповіла, що пропустила історію кожного з солдатів через себе. Співавтор книги звернувся до однієї з жінок у залі Аріни, вдови загиблого під час теракту Сергія «Ковбоя» Хаванського, і подякував їй за те, що вона прийшла.
Анна Курцмановська каже, що не хотіла, щоб розповіді загиблих під час теракту воїнів потрапили до суто меморіальної книги. За її словами, важливий контекст: що сталося і чому це сталося.
У другий розділ книги «Пам’ять», над якою працювала Анна, увійшли історії 45 в’язнів, які загинули внаслідок теракту. Всього їх було 47, але дві родини, незважаючи на збіг ДНК-експертизи, не визнають смерті своїх синів. З полону їх ще чекають.
Організатори теракту поки не покарані
Через роки міжнародна система правосуддя не притягнула до відповідальності тих, хто здійснив теракт.
«Система гуманітарного права — це джентльменська угода. Коли одна зі сторін її порушує, інші розводять руками». – зазначив Нестор Барчук.
Адже правила поводження з військовополоненими працюють тоді, коли їх цінує кожна зі сторін.
«На жаль, Росія не цінує своїх військовополонених». – зазначив начальник відділу міжнародних зв’язків з військовополоненими 1-го корпусу НГУ «Азов».
Зокрема тому, що частка росіян з поневолених народів, які беруть участь у війні і опиняються в полоні, непропорційна частці росіян, які проживають у Росії в цілому.
Міжнародний Комітет Червоного Хреста є нейтральною, незалежною гуманітарною організацією і має розслідувати стан військових і цивільних полонених з обох сторін конфлікту. Однак представники МКЧХ не мають доступу до місць утримання українських мирних жителів і військових, які перебували в російському полоні, і не перевіряють стан українських полонених, що є порушенням статуту організації.
За словами Нестора Барчука, є лише один спосіб реагувати на неспроможність гуманітарних організацій, таких як ООН чи МКЧХ, якимось чином запобігти військовим злочинам чи притягнути винних до відповідальності: розвивати системи гуманітарного правоохорону та надавати Україні більше зброї.
«Люди, які свого часу не дали відсічі Росії і дали їй право на злочини, згодом будуть змушені самі ці злочини здійснювати». – сказав Владислав Андріанов, який захищав «Азовсталь» і пройшов російський полон.
Учасники розмови наголосили, що важливо збирати докази російських військових злочинів, коли це не можуть зробити міжнародні організації.
