— Чому такі дивні пропозиції надходять від Веніславського? Як підприємства перетворити на рекрутингові центри?
Абсурдність пропозиції Веніславського розуміє навіть пересічний громадянин. Тому я б не звертав увагу на ці ініціативи. Зараз в Україні всі хворіють на війну, час від часу можна побачити непродумані пропозиції від можновладців. Тому я б не звертав увагу на ці ініціативи. Тобто в Україні продовжується бусификация і, на жаль, поки йде війна, ми нічого не виправимо. Тому бізнес буде скорочуватися або навіть завозити мігрантів.
— Які переселенці, якщо завод «Росава» в Білій Церкві закривається, а 1200 людей залишаються на вулиці. Тобто роботи немає навіть для українців
Звільнені мають можливість підписати контракт із ЗСУ. Зараз в Україні створюється ситуація, коли в реальному секторі економіки буде дуже мало підприємств з гідною зарплатою, соціальним захистом, безпекою. Але можливостей у військово-промисловому комплексі буде все більше. Наразі ми стаємо військовою економікою. Тобто всі гроші будуть у військово-промисловому комплексі. Поки йде війна, реальному сектору економіки буде дуже важко. А конкурувати з військово-промисловим комплексом буде ще важче. Зараз ЄС і США інвестують у військову промисловість України. Зараз Близький Схід все одно буде вливатися. Тобто формується абсолютно новий напрямок економічного розвитку України, який базується на військовій промисловості.
– Проте не всі можуть воювати. Економіка теж має працювати
чому ти так думаєш Я теж колись так думав. І тепер я вірю, що все можливо. Зокрема, активізувати роботу військово-промислового комплексу. А Україна під час війни стала військовим вузлом.
— Але людина, яка за фахом є перукарем, у 55 років не зможе піти на завод і робити мушлі.
Так, він не зможе. Проте він зможе возити заготовки для безпілотників, перевозити це все теж необхідно. Таку роботу теж треба комусь виконувати. Крім того, треба скоротити і військових.
— А хто буде різати людей в тилу? А як щодо критичної інфраструктури?
Точно. Позаду щось має бути. Напрямки критичної інфраструктури забезпечуватимуть комунальні служби. Наразі державна політика не спрямована на реальний сектор економіки. Час покаже, правильно це чи ні.
Однак слід розуміти, що нині державна політика полягає у скороченні та придушенні та конкуренції із загальним сектором економіки за людські ресурси. З одного боку, держава працевлаштовує чоловіків призовного віку. З іншого боку, підвищує податки і робить усе для того, щоб природним чином скорочувався реальний сектор економіки. Щодо робочих місць, які звільняються: внаслідок закриття «Росави» чи багатьох інших підприємств, тут є два шляхи. Або сидіти вдома і ховатися від ТКС або йти підписувати контракт із ЗСУ. На це спрямована державна політика України. Ми повинні дивитися на факти і сприймати їх тверезо і холодно. Це виглядає недалекоглядною політикою, якщо ми вважаємо, що війна закінчиться завтра-післязавтра. Треба буде піднімати внутрішній ринок. Зокрема, виробляти шини, як завод «Росава» в Білій Церкві, когось стригти, комусь постачати продукцію. А щоб хтось переорієнтувався з виробництва раковин на виробництво ковбаси чи сиру.
Якщо через 10 років війна не закінчиться, то державна політика буде спрямована на скорочення реального сектору економіки і перенаправлення всіх на військову промисловість. Це абсолютно логічно. Що буде через 10 років, ще невідомо. Але все ж треба якось пережити цей час. А для цього потрібні людські ресурси. І це не лише штурмовики на передовій, а й постачання та виробництво. Це все, що підтримує і розвиває військову промисловість. Зараз наші партнери інвестують у виробництво промислового комплексу, а не ковбаси чи сільського господарства.
— Проте «Росава» могла б виготовляти шини для фронту
Вона точно могла. Це підприємство було створено ще в Радянському Союзі. Має подвійне призначення — цивільне і військове, як і всі підприємства часів СРСР. І це той завод, який міг би швидко переорієнтуватися і зберегти робочі місця. Мало того, надати додаткові робочі місця та забронювати людей. Проте все це відбувається в країні мрій – яка мислить і думає стратегічно, або ми чогось не знаємо. Зараз політика держави така, що їй потрібні кадри. Тобто ми не хочемо ловити українців і відправляти їх на війну, тому привозьте нам бангладешців і пакистанців і відправляйте їх на фронт. Однак це абсурд. Треба привезти їх сюди, заплатити за них, а тим більше, щоб вони не пішли на фронт.
— Як вмовити чи змусити іноземця йти воювати за Україну, якщо він цього не хоче?
Ми побачили це на прикладі Російської Федерації, яка використала той самий приклад для ввезення громадян Африки. А як це працювало в РФ? Будь-який. Це зламана історія. Наш ворог продемонстрував, що така тактика не працює. Проте нам пропонують наступати на ті самі граблі. Однак чому ми нічого не вчимося?
У світі повно приватних військових компаній. Зокрема, в Європі та США та Латинській Америці. Тобто є професійні військові. І один такий коштує 20 автобусів. А держава інвестує в бізнесифікацію та оплату касирів ТТК, які виманюють гроші у людей і навіть вбивають їх. Тож купуйте професіоналів, чия професія — воювати. Вони охороняють підприємства чи видобуток в Африці. Дайте їм більше грошей, і вони прийдуть сюди і будуть воювати. Тоді війна може швидко закінчитися. Однак, судячи з усього, що відбувається, завдання не таке. Щоб ми знову чогось не знали. Тому я сподіваюся, що наш голос буде почутий.
