— Чи відчуває галузь аквакультури дефіцит кадрів через війну, мобілізацію та міграцію населення?
так Оскільки закон про виїзд чоловіків призвів до того, що ми постійно відчуваємо дефіцит робочої сили. Адже рибна галузь – це насамперед фізична праця. І саме працездатне населення віком до 25 років працювало в господарстві та сприяло продовольчій безпеці України. Ми покращуємо умови праці, підвищуючи заробітну плату, але незважаючи на це, люди все одно виїжджають за кордон у пошуках кращого життя, а може й з інших причин. Сьогодні ми працюємо над питанням бронювання та отримання критичності для підприємства. Таким чином ми спробуємо вирівняти ситуацію. Зробити роботу в нашій компанії привабливішою, ніж поїздки за кордон у пошуках кращої долі.
Насправді ситуація на ринку праці критична.
— Наскільки брак кваліфікованих працівників сьогодні стримує розвиток аквакультури в Україні?
Ми не можемо забрати людину з вулиці і поставити її керувати очисними системами. Адже людина повинна мати знання та досвід. Ми співпрацюємо з університетами. Проте після навчання у ВНЗ фахівця ще треба вчити. І на це потрібен час. Це приблизно 3-4 місяці. Нас цікавить не тільки рибовод, а й людина, яка розбирається в механізмах обслуговування водоводів і відстійників. Слід проаналізувати роботу обладнання. Зокрема, наскільки добре працює очищення води. У нас є міні-лабораторія для аналізу води. Тобто потрібен різнобічний спеціаліст. А рибовод, якщо не розбирається в системі очищення води, ускладнює заміну працівників. Крім того, це більше чоловіча професія. Хоча ми вже в оголеності відзначаємо, що готові розглядати жінок. Однак це більш чоловіча професія.
—Чи планує держава запроваджувати окремі програми підтримки аквакультурних підприємств?
Є кілька програм. Але нас вони не стосуються, тому що ми працюємо в закритій аквакультурі. А нинішні програми здебільшого стосуються відкритих водойм. Зокрема, активно підтримується зариблення відкритих водойм. Я працюю над тим, щоб закрита аквакультура також була включена в державні програми.
Цієї зими у нас виникла проблема зі збутом через відсутність електроенергії. Хто буде купувати рибу, якщо не знає, коли буде світло. Тому участь у тендерах та співпраця з державними інституціями допоможе вітчизняним виробникам стабілізувати продажі та уникнути критичних моментів, коли продажі взимку просто були відсутні.
— Як брак працівників впливає на вартість української рибної продукції та її конкурентоспроможність?
Вартість формується простою економікою. Тобто, коли весь світ виробляє продукцію тисячами тонн, а в українських виробників сьогодні невеликий обсяг, то через ефект масштабу наша ціна автоматично вища. Тому важлива підтримка держави. Адже це дасть нам можливість масштабуватися. Україна має потенціал для масштабування та збільшення обсягів виробництва. Однак це тривалий процес, тому нам вкрай потрібна державна підтримка у продажу та просуванні вітчизняної продукції.
За різними оцінками, Україна імпортує 90-95% імпортної риби. Тобто 95% імпортної риби представлено на ринку, а вітчизняним виробникам залишається лише 5%. Ринок абсолютно незахищений. Іншим фактором є залежність аквакультури від електроенергії. Якщо це закрита аквакультура, то в нашій структурі витрат 18% займає електроенергія. Взимку наше підприємство платило 15 грн з ПДВ за кіловат електроенергії. Тому ми потребуємо уваги та підтримки з боку держави, адже це фактори, які ми не можемо контролювати. Саме політика імпортозаміщення дає нам можливість нарощувати обсяги і пропонувати ринку конкретну ціну. Але це не ефект одного місяця чи одного року.
Наприклад, у США держава опікується вітчизняним виробником. Адже гроші залишаються в країні, податки сплачуються. А в нашому випадку – це продовольча система країни. Навіть якщо вітчизняна риба дещо дорожча, ми повинні пам’ятати, що, купуючи українську рибу, ми інвестуємо в нашу країну. А купуючи імпортну рибу, ми розвиваємо інші країни.
—Чи розглядаються ветерани, внутрішньо переміщені особи та молодь для роботи в аквакультурі?
З нашого досвіду, запит був лише від одного ВПО. Це жінка. Наразі звернень від ВПО немає. Наш головний робочий ресурс – молодь. А закон, який дозволяв молоді виїжджати, ускладнював нам роботу. Адже молодь виїхала, бо вважає, що за кордоном набагато легше заробити. Хоча на практиці за кордоном доводиться працювати набагато більше, ніж у нас. Наша основна увага приділяється молоді.
—Чи є оцінка того, скільки додаткових працівників знадобиться галузі, якщо плани щодо збільшення внутрішнього виробництва риби та зменшення залежності від імпорту будуть реалізовані?
Це великі цифри. Сьогодні їх немає кому закрити, бо це фізична робота. А людей бракує в усіх галузях економіки. Це загальна проблема через демографічну кризу, над якою має працювати держава. Мені запропонували завезти працівників з інших країн. Поки що це дорого для мене і не вигідно моєму бізнесу. Адже іноземці мають заплатити 650 євро готівкою.
— Чи не краще, щоб держава дотувала, щоб утримати українських працівників? Це буде краще для економіки, тому що молодь не виїжджатиме з країни
Абсолютно згоден. На жаль, сьогодні немає такої підтримки та політики, яка б спонукала молодь залишатися в країні. Окрема галузь чи міністерство не впливатимуть на цей процес. Хоча впливати на це потрібно сьогодні. Зокрема, щоб молодь залишалася. А той, хто пішов, хотів повернутися в нашу країну.
Наразі йде діалог з державою щодо підтримки аквакультури. Все має перетворитися на практичні дії. Вже є певні дії: популяризація та створення каталогу державних виробників. Проте роботи багато, адже за роки незалежності України рибну галузь було зруйновано. Це викликано багатьма факторами. Зокрема, недосконалість законодавчої бази. Постійно тривають судові тяганини, зокрема щодо відкритих водойм. Також невирішеними є питання браконьєрства для відкритих водойм. У закритих аквакультурних ставках не вирішені питання електроенергії та робочої сили, а також тертя вітчизняних виробників на законодавчому рівні. Наприклад, у США є процедура державних закупівель, де є певні преференції. В Європі також є підтримка вітчизняного виробника. Якщо на тендер потрапляє вітчизняний товар та імпортний, то в більшості випадків перевага буде надаватися вітчизняному виробнику.
Так працюють усі розвинені країни світу. Тому варто взяти на озброєння найкращий досвід.
