БФ «Рокада» випустив аналітичний матеріал до дев’ятого Тижня захисту цивільного населення (PoC Week) під егідою ООН. Команда фонду проаналізувала ефективність міжнародного права в Україні та пояснила, чому громади змушені самі дбати про власну безпеку під час війни.
Він про це пише Заголовокпосилаючись на БФ “Рокада”.
в чому проблема
Збройні формування Російської Федерації продовжують атакувати мирних жителів України з наростаючою силою. Так, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛ) За перші чотири місяці 2026 року загинули 815 мирних жителів, ще 4174 отримали поранення. Це на 21% більше, ніж у січні-квітні 2025 року та на 93% більше, ніж за аналогічний період 2024 року. Серед постраждалих неодноразово були медичні та гуманітарні працівники.
В умовах посилення збройної агресії та геополітичної напруги світ потребує ефективних та своєчасних безпекових рішень. Одним із майданчиків для пошуку відповідей на ці виклики став Тиждень захисту цивільних осіб (PoC) під егідою ООН. Цьогоріч дипломатично-експертний форум відбувається вже вдев’яте та триває з 18 по 22 травня. З нагоди цієї події команда БФ «Рокада» підготувала матеріал, який допомагає зрозуміти, наскільки ефективним є міжнародне гуманітарне право в умовах України та чому громади змушені захищатися.
Яке рішення?
Восьмий рік поспіль у травні представники держав-членів і агентств ООН, неурядових організацій приїжджають до Нью-Йорка, щоб обговорити поточну безпекову ситуацію у світі та напрацювати практичні механізми мінімізації наслідків збройних конфліктів для цивільного населення. Основна тема заходу: «Як забезпечити захист цивільного населення в умовах інституційних реформ та обмежень?».
Перш за все, йдеться про здатність місцевих лідерів, організацій та волонтерів самостійно дбати про безпеку мирного населення у прифронтових населених пунктах, куди часто не можуть дістатися іноземні гуманітарні місії. Ця концепція називається цивільним агентством. Ще одна проблема полягає в тому, що міжнародні донори поступово скорочують фінансову підтримку гуманітарного сектору, тому місцеві актори повинні знаходити нові джерела залучення ресурсів або працювати в умовах обмежених можливостей. І робота українських організацій є реальним прикладом того, як можна знайти рішення навіть у безнадійних, на перший погляд, обставинах.
Нормалізація небезпеки
Сьогодні гуманітарні працівники в Україні перебувають в умовах постійного високого ризику. Йдеться не лише про безпосередню загрозу життю через обстріли, мінування чи атаки на цивільну інфраструктуру, а й про те, що можливостей безпечно надавати гуманітарну допомогу стає все менше.
«Незважаючи на чіткі зобов’язання в рамках міжнародного гуманітарного права щодо захисту гуманітарного персоналу та забезпечення гуманітарного доступу, на практиці організації працюють в умовах недостатніх гарантій безпеки. Атаки, що зачіпають медичні, соціальні, енергетичні та транспортні системи, безпосередньо обмежують здатність стабільно та безпечно підтримувати цивільне населення».– пояснює Юрій Гончаров, координатор адвокаційного напрямку БФ «Рокада».
В. о. Координатор гуманітарних питань в Україні Бернадетт Кастель-Холлінгсворт у нещодавній заяві щодо атак на транспорт ООН, який доставляв допомогу мешканцям Херсонщини та Дніпропетровщини, нагадала: із січня по квітень 2026 року було зафіксовано 56 інцидентів, коли гуманітарки постраждали – троє гуманітарників загинули, ще десятеро отримали поранення.
Але сьогодні одна з ключових проблем полягає в тому постійна загроза гуманітарним працівникам поступово починає сприйматися як «нормальні умови праці»а не як неприйнятне порушення норм міжнародного гуманітарного права. Організації опиняються в обставинах, коли небезпека для працівників, волонтерів, соціальних працівників і місцевих груп реагування стає нормою, а не винятком.
Зокрема, ризики зростають через активне використання РФ безпілотників ближнього радіусу дії для ударів по населених пунктах на лінії фронту. Такі напади назвав президент України Володимир Зеленський «жорстоке сафарі на людей у прифронтових та прикордонних громадах».
«Водночас значну частину реагування сьогодні забезпечують місцеві українські організації та громадські ініціативи, які продовжують працювати у прифронтових та прикордонних громадах навіть за умов обмежень безпеки. Місцеві актори часто є єдиними, хто зберігає доступ до населення у найбільш постраждалих районах».– наголошує Юрій.
Гуманітарна ізоляція прифронтових громад та її наслідки
Умови, за яких міжнародні та місцеві організації не можуть безпечно, стабільно та передбачувано працювати на місцях, миттєво перетворюються на зростання загроз для життя цивільного населення.
Гуманітарні місії виконують важливі функції в багатьох прифронтових і важкодоступних громадах: підтримка евакуації, доступ до ліків і медичних послуг, психосоціальна допомога, соціальні послуги, підтримка людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями, а також екстрене реагування в кризових ситуаціях. Коли їхня стабільна присутність переривається, найбільш уразливі соціальні групи негайно опиняються в глибокій ізоляції від основних послуг, систем підтримки та механізмів захисту.
Перш за все це стосується:
- особи похилого віку;
- люди з обмеженими фізичними можливостями та маломобільні особи;
- сім’ї з дітьми;
- внутрішньо переміщені особи;
- ті, хто позбавлений можливості самостійно евакуюватися або отримати необхідну допомогу.
При цьому такі складні наслідки стосуються не лише негайного припинення гуманітарної допомоги. Тривалі обмеження доступу послаблюють стійкість спільнот, підвищують рівень соціальної ізоляції та погіршують психоемоційний стан людей.
Юрій Гончаров додає:
«У багатьох громадах присутність гуманітарних організацій сьогодні виходить за рамки простого надання допомоги. Вони забезпечують життєздатність цивільного середовища, гарантують соціальну стабільність і повертають людям віру в те, що під час війни ніхто не залишиться сам на сам з бідою».
Підзвітність і зміна парадигми: від реагування на кризу до відновлення
Під час позачергового засідання Ради безпеки ООН 19 травня світова спільнота рішуче засудила напади Росії на мирне населення України. Постійний представник України при ООН Андій Мельник закликав інші держави посилити економічний тиск на російську військову та енергетичну промисловість, а також підтримати механізми притягнення до відповідальності за військові злочини та позбавити країну-агресора членства в Раді безпеки.
Тільки так можна вплинути на дотримання Росією міжнародного гуманітарного права. Ведення війни відповідно до правових норм гарантувало б прогнозовану та безпечну діяльність організацій у прифронтовій та прикордонній областях. Це допомогло б перемістити фокус із безперервного реагування на кризу на системне відновлення та зміцнення потенціалу та стійкості громади.
На практиці це означатиме:
- зменшення шкоди цивільному населенню;
- більш стабільна робота медичних, соціальних та гуманітарних служб;
- більш безпечні механізми евакуації;
- ефективніший захист уразливих груп;
- більше можливостей для збереження людського потенціалу громад;
- кращі передумови для повернення громадян і довготривалого відновлення територій.
Крім того, це суттєво зменшило б масштаб повторюваних гуманітарних криз, що виникають через систематичні напади Росії на цивільну інфраструктуру та постійне руйнування основних умов життя.
Досвід України доводить, що захист цивільного населення є не другорядним гуманітарним питанням, а базовою умовою збереження людської гідності. Саме від цього залежить життєдіяльність громад, стабільність інфраструктури та можливість будь-якого подальшого відновлення.
«Водночас ключовим залишається питання відповідальності. Без належної глобальної уваги до порушень міжнародного гуманітарного права ризики для цивільного населення та гуманітарних працівників зростатимуть — не лише в Україні, а й у всьому світі».– резюмує Юрій.
Нагадаємощо 21 вересня 2025 року понад 100 держав-членів ООН підтримали Декларацію про захист гуманітарного персоналу (The Declaration for the Protection of Humanitarian Personnel). Створення документу ініціювала Австралія, а його основна мета – привернути додаткову увагу до питання захисту гуманітарних працівників. Декларація стала логічним продовженням тематичної Резолюція Ради Безпеки ООН 2730 (2024) від 24 травня 2024 року.
Автор: Софія Ленартович, менеджер з комунікацій БФ «Рокада».
