Нещодавно мер Харкова Ігор Терехов публічно обурення ідеєю компенсувати зменшення населення України запрошенням мігрантів. Мера, для якого ідея повернення харків’ян, що емігрували у зв’язку з війною, стала однією з головних, якщо не головною, то цілком зрозумілою. Водночас справа не лише в тому, що замість створення умов для повернення та природного приросту чисельності українців пропонується надто просте вирішення проблеми. Справа в тому, що, по суті, це не можна назвати «вирішенням проблеми». Давайте спробуємо розібратися.
Демографічна катастрофа
Перед повномасштабним вторгненням населення України оцінювалося приблизно в 41–42 мільйони осіб (без урахування Криму та частини Донбасу — близько 37–38 мільйонів на контрольованих територіях). З 2022 по 2026 роки країна втратила близько 8-10 мільйонів людей (за оцінками ООН, українських демографів і ЗМІ, зокрема CNN і Reuters).
З 2022 року за кордон виїхало понад 6–6,8 млн українців (переважно жінки та діти). Багато осіли в Європі. Повернення йде повільно: за даними УВКБ ООН, близько 1,3 мільйона повернулися, але потік зменшується.
Крім того, українки стали рідше народжувати. Коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей на жінку) впав нижче 1,0 (за різними оцінками 0,8–0,98 у 2025–2026 роках). Це один із найнижчих показників у світі. У 2025 році народилося приблизно 180-220 тисяч дітей, а в попередні довоєнні роки було значно більше. Причини: страх, невпевненість, розлука сім’ї, економічні труднощі, еміграція молодих жінок, зростання безпліддя та стрес. Багато пар відкладають або відмовляються від народження дітей.
Як наслідок, відбувається стрімке старіння населення: зростає частка людей у віці 60+, величезне навантаження на пенсійну та медичну системи. Дефіцит робочої сили вже є: це вже позначається на економіці.
Загалом ситуація катастрофічна, треба щось робити. Але чи є міграція рішенням?
Плюси: чому міграція здається рішенням
Вважається, що молоді мігранти негайно збільшують чисельність працездатного населення, платять податки та споживають, стимулюючи економіку. За даними МВФ, лише чиста імміграція може стабілізувати чисельність населення та робочу силу в старіючих країнах Європи та США. У США, наприклад, без імміграції зростання робочої сили майже припинилося, і до 2040-х років весь приріст населення залежатиме виключно від мігрантів. Так само в Канаді та Австралії імміграція стала основою стратегії боротьби зі старінням.
Проте дослідження (включаючи роботу ООН, Бюро перепису населення США та академічні моделі) показують, що імміграція не змінює кардинально вікову структуру в довгостроковій перспективі. Мігранти також старіють, і їх народжуваність стрімко наближається до рівня приймаючої країни (часто навіть нижче). Щоб компенсувати падіння народжуваності, потрібні величезні та постійні потоки – у деяких країнах ЄС до 1-2% населення щороку, що політично та соціально нереально.
Хоча позитивні приклади міграції все ж є. Це країни з бальною системою відбору. Канада та Австралія відбирають молодих освічених мігрантів, які розмовляють мовою та мають затребувані навички. Результатом є висока економічна віддача: мігранти швидко інтегруються, мають низький рівень безробіття та позитивний фіскальний внесок. Спостерігається уповільнення старіння робочої сили без різкого зростання соціальної напруги. Населення зростає, економіка отримує кваліфіковані кадри.
Але це не «відкриті двері», а жорсткий відбір. А жорсткий відбір – це вже кількісні обмеження, що не робить міграцію панацеєю від різкого зменшення населення.
Негативні наслідки: коли «рішення» стає проблемою
На практиці масова імміграція (особливо неконтрольована або низькокваліфікована) часто приносить значні витрати.
Фіскальний тягар. У перші 8–10 років мігранти (особливо біженці) часто споживають більше, ніж віддають. Інтеграція, житло, допомога, освіта дітей коштують дорого. В Європі мігранти з Близького Сходу та Африки часто залишаються чистими втратами для бюджету навіть у довгостроковій перспективі. У Швеції та Німеччині дослідження показують, що міграція низькокваліфікованих працівників збільшує витрати на соціальний захист.
Соціальна напруга і злочинність. Класичний приклад – Швеція. Країна прийняла більше біженців на душу населення, ніж будь-яка інша країна в Європі. Результат: основною причиною різкого зростання тяжких злочинів, вибухів, стрілянини та «паралельних суспільств» стали іноземці (близько 20% населення). Гангстерські клани з іммігрантських районів, «зони ноу-хау», вбивства честі (вбивства честі, часто з релігійних мотивів) і перевантаження поліції. У 2024-25 роках Швеція різко посилила політику, запровадила виплати за добровільний виїзд (34 тис. доларів на дорослого) і визнала, що «імміграція стала тягарем». Схожі проблеми — у Німеччині після 2015 року: зростання підтримки правих партій (AfD), зростання злочинності серед окремих категорій мігрантів, соціальні конфлікти.
Культурна та соціальна фрагментація. Масовий приплив із культурно віддалених регіонів призводить до створення анклавів, зниження довіри в суспільстві та розмивання соціальної єдності. Дослідження показують зростання підтримки крайніх партій і зниження підтримки загального добробуту серед корінного населення.
Не вирішує кореневу проблему. Імміграція маскує падіння місцевої народжуваності, але не усуває його. Більше того, в деяких випадках це може навіть знизити народжуваність місцевих жителів через конкуренцію за ресурси та зміни соціального середовища.
Висновок: засіб, а не панацея
Прийняття мігрантів може пом’якшити демографічні проблеми — але лише за умов жорсткого відбору (бальна система, як у Канаді), швидкої інтеграції та обмеженого масштабу. Неконтрольована або гуманітарна міграція у великих обсягах часто створює нові виклики: фіскальні діри, зростання злочинності, культурні конфлікти та політичну поляризацію.
Найкраща стратегія – комбінована: стимулювання народжуваності серед громадян (сімейна політика, житло, гендерна рівність на ринку праці) + точкова, якісна імміграція. Міграція – це не панацея, а інструмент, який потребує грамотного управління. Без нього «рішення» може стати джерелом навіть більших проблем, ніж сама криза. Світовий досвід (особливо європейський з 2015 по 2025 роки) це яскраво підтверджує.
