Аудіограма — це графічне зображення результатів аудіометричного тесту, який вимірює здатність людини чути звуки різної висоти та гучності. Цей документ є одним із найважливіших показників стану слухової функції та допомагає фахівцям діагностувати порушення слуху. Розуміння основних принципів читання аудіограми дозволяє пацієнтам краще усвідомити свою слухову ситуацію та правильно сприймати рекомендації аудіолога.
Що таке аудіограма та її основні компоненти
Аудіограма — це стандартний документ, що використовується в аудіології для візуалізації результатів слухових функцій. Основні компоненти аудіограми включають:
- Вертикальна вісь (Y-axis) — відображає інтенсивність звуку в децибелах (дБ) від 0 дБ (нормальна гучність) до 120 дБ (дуже гучна звуки)
- Горизонтальна вісь (X-axis) — показує частоту звуків у герцах (Гц) від 125 Гц до 8000 Гц, що охоплює діапазон людської мови
- Позначення для правого вуха — звичайно позначаються синім кольором або символом “О”
- Позначення для лівого вуха — звичайно позначаються червоним кольором або символом “X”
- Крива порогів слуху — лінія, яка з’єднує всі точки, показуючи мінімальний рівень гучності, яку можна почути на кожній частоті
Як розуміти шкалу децибелів на аудіограмі
Децибел (дБ) — це логарифмічна одиниця вимірювання інтенсивності звуку. На аудіограмі децибельна шкала має такі характеристики:
- 0 дБ — поріг нормального слуху для молодої здорової людини
- 10–20 дБ — шум листя, тиха кімната
- 20–30 дБ — шепіт на відстані 1 метра
- 40–60 дБ — нормальна розмова, офісний гук
- 80–90 дБ — рівень, який може призвести до пошкодження слуху при тривалому впливі
- 110+ дБ — гучна музика, сирена швидкої допомоги, потенційно травматичний рівень звуку
Важливо зазначити, що показники вище нульової лінії на аудіограмі свідчать про втрату слуху — чим вище точка на графіку, тим гірше чутливість до звуків на цій частоті.
Частотні показники та їх значення
Частота звуків вимірюється в герцах і являє собою кількість коливань звукової хвилі за одну секунду. На аудіограмі частоти розташовуються та зліва направо:
- 125 Гц — низькі частоти, які ми сприймаємо як глибокі звуки
- 250 Гц — все ще в діапазоні низьких частот
- 500 Гц — середньо-низькі частоти
- 1000 Гц (1 кГц) — середні частоти, критичні для розуміння мови
- 2000 Гц (2 кГц) — середньо-високі частоти
- 4000 Гц (4 кГц) — високі частоти, часто перші, які губляться при втраті слуху
- 8000 Гц (8 кГц) — найвищі частоти на стандартній аудіограмі
Інформація про мову людини розташована головним чином у діапазоні 500–3000 Гц, тому втрата слуху в цьому діапазоні найбільш критична для спілкування.
Типи кривих на аудіограмі та їх значення
Кондуктивна втрата слуху
При кондуктивній втраті слуху звукові хвилі неправильно передаються через зовнішнє та середнє вухо. На аудіограмі цей тип втрати характеризується:
- Порівняльно рівномірним зниженням слуху на всіх частотах
- Наявністю повітряно-кісткового зазору (різниця між показниками повітряної та костяної провідності)
- Типова глибина втрати: 20–60 дБ
- Звичайно оборотна при лікуванні основної причини
Сенсоневральна втрата слуху
Цей тип втрати слуху виникає через пошкодження внутрішнього вуха або слухового нерва. На аудіограмі спостерігаються такі ознаки:
- Характерна форма кривої, часто зниження на високих частотах
- Обидва типи провідності (повітряна та костяна) знижені подібним чином
- Відсутність повітряно-кісткового зазору
- Часто прогресуюча втрата
- Зазвичай необоротна
Змішана втрата слуху
Змішана втрата слуху поєднує характеристики як кондуктивної, так і сенсоневральної втрати:
- Наявність повітряно-кісткового зазору
- Обидва типи провідності значно знижені
- Більш складна крива на графіку
- Потребує комплексного підходу до лікування
Позначення результатів костяної та повітряної провідності
На аудіограмі розрізняють два типи провідності звуку:
Повітряна провідність (Air Conduction)
- Позначається як AC на графіку
- Вимірює здатність звуку проходити через зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо
- Символи: “O” для правого вуха, “X” для лівого вуха
- Являє собою загальну слухову функцію
Костяна провідність (Bone Conduction)
- Позначається як BC на графіку
- Вимірює здатність костей черепа передавати звукові вібрації до внутрішнього вуха
- Символи: “[” для правого вуха, “]” для лівого вуха
- Допомагає визначити місце пошкодження у слуховій системі
Порівняння цих двох показників дозволяє аудіологу визначити характер втрати слуху.
Класифікація ступенів втрати слуху
Згідно з міжнародними стандартами, втрата слуху класифікується за середнім показником на частотах 500, 1000, 2000 та 4000 Гц:
- Нормальний слух — від 0 до 20 дБ
- Легка втрата слуху — від 21 до 40 дБ
- Середня втрата слуху — від 41 до 60 дБ
- Середньо-важка втрата слуху — від 61 до 80 дБ
- Важка втрата слуху — від 81 до 100 дБ
- Глибока втрата слуху — більше 100 дБ
Також виділяють категорію повної глухоти, коли людина не чує звуків на найвищих рівнях гучності.
Аудіометричні ознаки та їх інтерпретація
“Серотипна” крива (Age-related hearing loss)
Характеризується прогресуючою втратою слуху на високих частотах, особливо на 4000 Гц. Це найпоширеніший тип втрати слуху у людей похилого віку.
П-подібна крива
Визначається нормальним слухом на низьких та високих частотах з втратою на середніх частотах. Зазвичай зустрічається при отосклерозі.
Крива “Звернена чаша”
Показує гіршу слухову функцію на низьких та високих частотах з відносно кращим слухом на середніх частотах.
Асиметрична втрата
Коли показники для правого та лівого вуха суттєво відрізняються. Це може свідчити про однобічне захворювання та потребує подальшого обстеження.
Практичні поради з читання власної аудіограми
Для самостійної інтерпретації аудіограми рекомендується:
- Визначити середній показник слуху на стандартних частотах (500, 1000, 2000, 4000 Гц)
- Порівняти криві для правого та лівого вуха
- Оцінити наявність повітряно-кісткового зазору
- Звернути увагу на частоти, де втрата найбільше виражена
- Врахувати результати попередніх тестів для виявлення динаміки
- Консультуватися з аудіологом для профейшнальної інтерпретації
Додаткові тести та їх зв’язок з аудіограмою
При комплексній оцінці слуху часто використовуються додаткові тести:
- Імпедансометрія — вимірює функцію середнього вуха та рефлекс мишак-вушних м’язів
- Вербальна аудіометрія — оцінює розуміння мови на різних рівнях гучності
- Обстеження отоакустичної емісії — виявляє функцію волоскових клітин внутрішнього вуха
- Електрокохлеографія — оцінює електричні потенціали внутрішнього вуха
Ці тести доповнюють інформацію, отриману з аудіограми, та допомагають встановити точний діагноз.
